пятница, 27 января 2012 г.

Методи опосередкованого ознайомлення дітей з навколишнім життям і словникової роботи


                                           Лекція
Тема: Методи опосередкованого ознайомлення дітей з навколишнім життям і словникової роботи
Мета: ознайомити з методами опосередкованого ознайомлення дітей з навколишнім життям і словникової роботи; пояснити прийоми керівництва розглядання дидактичних картин і творів живопис.
Розвивати психічні процеси.
Виховувати цікавість до предмету.
Вид заняття: лекція.
Обладнання: тематичні слайди
Література: Богуш А., Мовленнєвий розвиток дітей. Вища школа – К.: 2004.
Ресурси Інтернет



















План
1.    Методи опосередкованого ознайомлення дітей з навколишнім життям і словникової роботи.
2.    Прийоми керівництва розгляданням дидактичних картин  і творів живопис.


1.    Методи опосередкованого ознайомлення дітей з навколишнім життям і словникової роботи.
Методи навчання – це способи спільної діяльності вихователя і дітей, спрямовані на розв’язання завдань розвитку мовлення. Щоб розібратися в численних методах і прийомах навчання, правильно оцінити, з’ясувати її характер і сутність, використовують наукову класифікацію. Класифікують методи навчання за такими ознаками: за характером керівництва розумовою діяльністю учнів ( пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький); за джерелом знань ( наочні, словесні, практичні); за напрямом діяльності ( практичні, практико-теоретичні, теоретичні).
Значне місце в роботі з розвитку мовлення дітей відведено наочним методам: спостереження, екскурсії, екскурсії-огляди, розглядання предметів, картин і картинок, перегляд діафільмів, кінофільмів, телепередач, дидактичні ігри з наочністю.
Словесні методи. Значення цієї групи методів полягає в тому, що вони дають можливість поєднувати розширення та закріплення знань дітей про навколишній світ і формувати їхні мовленнєві вміння і навички. До словесних методів належить: читання, розповідання художніх творів, заучування віршів, бесіди, розповіді дітей, переказ.
Ефективним і доступним методом  є розповідь вихователя. Його мета – сформувати яскраві й точні уявлення про події чи явища. Прозорість і простота опису об’єкта чи викладу події, лаконічність розповіді, яскравість образів, близькість досвіду вихователя інтересам дітей – необхідні умови успішного сприймання дітьми змісту розповіді. За допомогою інтонаційної та художньої виразності, активізуючих прийомів вихователь домагається повнішого засвоєння дітьми змісту, збудження інтересу до нього, що викликає бажання обмінятися враженнями.
Розповіді дітей спрямовані на вдосконалення розумової діяльності, глибшого усвідомлення знань і формування мовленнєвих умінь. У навчанні дошкільників розповіді різного характеру використовують: переказ, опис, сюжетну розповідь з досвіду, творчу розповідь, розповідь – міркування, розповідь – пояснення. Відображення у мовленні раніше сформованих уявлень і знань сприяє їх уточненню і закріпленню.
Читання художніх творів розширює збагачує знання дітей, формує здібності до сприймання розуміння художньої літератури, відтворення словесного образу, розуміння основних взаємозв’язків, здатність розуміти образність творів, викликати емоційну активність.
Бесіду поділяють на вступні, супроводжувальні та підсумкові. Вступні бесіди вихователь проводить тоді, коли знайомить дітей з певної мети, уточнює їх, активізує і на основі цього ставить дітьми пізнавальні й практичні завдання, викликає до них інтерес. Супроводжувальна бесіда використовується під час спостережень, екскурсій, розглядання картин.
Підсумкова або узагальнювальна бесіда проводиться з метою систематизації знань, їх подальшого поглиблення й усвідомлення. За допомогою спеціально підібраних запитань вихователь активізує пізнавальну діяльність, виправляє і розвиває думку, доповнює знання, вчить простих міркувань. Правильно побудована бесіда спонукає дітей активно ставити запитання і намагатися знайти на них відповіді.
Практичні методи.  Мета цих методів – навчити дітей на практиці використовувати отримані знання, допомогти набути й удосконалити мовленнєві вміння і навички. До практичних методів належать словесні дидактичні вправи, ігрові методи, елементарні досліди й моделювання.
Вправи – це багаторазове повторення дітьми розумових і практичних дій. За характером вони можуть бути: імітаційні ( просте повторення складового слова для його запам’ятовування чи звука для оволодіння добір узагальнювальних слів до групи прикметників чи іменників, добір, протилежного за значенням слова тощо), творчі ( використання засвоєних способів у нових умовах, наприклад, самостійна постановка запитань у бесіди).
У дошкільному закладі практичні методи нерідко мають ігровий характер. До них належать дидактичні ігри, наочні ігри – заняття, ігри – інсценівки. Одним із компонентів ігрового методу є уявлювана ігрова ситуація ( за наявності сюжету, ролей , ігрових і операційних дій).
Одним із різновидів ігрового методу є автодидактична гра, в якій усі дії можна регулювати ігровими завданнями й ігровими правилами. Автодидактична гра використовується з метою закріплення, уточнення, систематизації наявних уже знань.


Міні-підсумок: існують певні методи опосередкованого ознайомлення дітей з навколишнім життям і словникової роботи. Вони поділяються на словесні та практичні.

2.    Прийоми керівництва розгляданням дидактичних картин  і творів живопис.
Прийом – це елемент, складова частина методу. Кожен метод має кілька прийомів. У методиці розвитку мовлення і в дошкільний педагогіці прийоми класифікують залежно від місця в них наочності й емоційності. Вони поділяються на наочні, словесні та ігрові.
Найважливішими є словесні прийоми: мовленнєвий зразок, запитання, пояснення, вказівка, оцінювання дитячого мовлення.
Мовленнєвий зразок – правильна, спеціальна підготовлена мовленнєва діяльність вихователя, яку повинні наслідувати діти. Незалежно від форми у вигляді слова, речення, зв’язного висловлювання зразок має бути доступним дітям. Особливо це стосується зразка зв’язної розповіді в мовленнєвій діяльності дітей. Під час одного заняття за можливістю його використовують кілька разів.
Запитання – словесне звертання, що вимагає відповіді, передбачає використання наявних знань. Під час навчання розповіді запитання використовують у вигляді плану. Вони мають бути простими, зрозумілими дітям. Чітке формулювання пунктів плану, логічний взаємо – зв’язок запитань, опертя на чуттєвий досвід забезпечують послідовність і логічність викладу дітьми своїх думок.
Пояснення широко використовується у процесі спостережень, розглядань картин, предметів, причинові залежності предметів і явищ. У бесіді вихователь послуговується пояснення для узагальнення, аналізу тих фактів, які відомі дітям; на узагальнення, на заняттях з розвитку зв’язного мовлення – для пояснення тих вимог, які ставляться до мовлення  дітей. Пояснення дітям змісту і послідовності навчальних дій називаються вказівками.
Оцінювання мовлення дітей є також важливим прийомом навчання. Це розгорнуте мотивоване судження про засвоєння дитиною знань, якість виконання завдань, мовленнєве вміння і навички.
Наочні прийоми – це показ картинки, іграшки, предмета, руху або дії, артикуляції звуків. Показ супроводжується словесними прийомами: пояснення, вказівкою, запитанням.
Для успішного розвитку мовлення дітей дошкільного віку в дитячих установах потрібно створити відповідні умови, а саме гігієнічні, що забезпечують охорону органів зору, слуху; правильне мовлення навколишніх людей; змістовність дитячого життя; забезпечення мовленнєвої практики; наявність посібників із розвитку мовлення.
Характерною особливістю розвитку мовлення дітей є зв'язок слова з образом. Безпосереднє сприймання предметів і явищ – основа для свідомого засвоєння слів. Тому в дошкільному закладі мають бути наочні посібники, що допоможуть здійсненню завдань із розвитку мовлення дітей. Вони поділяються на кілька груп:
Перша група  - методичні посібники ( друковані й рукописні). Методична література, розроблені конспекти занять, проведення літературних ранків, вікторин , записи дитячого мовлення повинні бути впорядковані за темами. У куточку технічних засобів крім діафільмів, кінофільмів, фонохрестоматій, мають знаходитися впорядковані діатези;
Друга група – наочні навчальні посібники для дітей: натуральні( реальні предмети) і зображувальні ( іграшки, картинки, фотографії, платівки). Особливий різновид наочності – дидактичний матеріал для навчання грамоти, настільні дидактичні ігри;
Третя група – дитяча художня література;
Четверта група – різні види театрів.     

Міні-підсумок: Прийом – це елемент, складова частина методу. Кожен метод має кілька прийомів. Найважливішими є словесні прийоми.
Питання для осмислення матеріалу.
1.    Дайте визначення поняттю «метод навчання»
2.    Які існують методи опосередкованого ознайомлення дітей з навколишнім життям і словникової роботи.
3.    Що таке прийом?
4.    Які прийоми ви знаєте?
5.    Який прийом є найважливіший?

Загальні питання методики розвитку мовлення.

                                           Лекція
Тема: Загальні питання методики розвитку мовлення.
Мета: розкрити завдання, зміст, об’єкт вивчення курсу; пояснити зв'язок методики розвитку мовлення з іншими науками та становлення дошкільної лінгводидактики, її розвиток на сучасному етапі.
Розвивати психічні процеси у студентів.
Виховувати почуття працелюбності та любові до предмета.
Вид заняття: лекція.
Обладнання: підручники.
Література: Богуш А.М., Гавриш Н.В дошкільна лінгводидактика – К.: Вища школа, 2007.
Ресурси Інтернет
                      





















План
1.    Предмет, завдання, зміст, об’єкт вивчення курсу.
2.    Зв'язок методики розвитку мовлення з іншими науками.



1.    Предмет, завдання, зміст, об’єкт вивчення курсу.
У дитячому садку закладаються основи культури мови як засобу спілкування і знаряддя мислення. Дитини повинна навчитися вільно користуватися рідною мовою в живому, безпосередньому спілкуванні з людьми, оволодіти усним мовленням. Враховуючи це, методика навчання рідної мови визначає такі основні завдання роботи з дітьми.
1. Формування розмовної (діалогічної) мови. Починаючи з молодшого дошкільного віку треба вчити дітей уважно слухати і розуміти мову дорослих і товаришів, уміти правильно відповісти на запитання, ставити запитання, використовуючи питальну інтонацію. Виховувати бажання підтримувати розмову з дорослими і товаришами. В старшому віці у дітей формується вміння брати участь у колективній бесіді, відповідати на запитання стисло чи більш докладно, залежно від характеру запитань, уважне і доброзичливе ставлення до відповідей інших дітей, бажання доповнити відповідь товариша, виправити помилки. Розмова дітей повинна бути виразною. Треба привчати їх використовувати приказки, прислів’я, скоромовки. У процесі мовного спілкування як на заняттях, так і в повсякденному житті необхідно виховувати в дітей навички культури мови: не втручатися в розмову старших, не перебивати товариша, під час розмови не відвертатися, не опускати голови, спокійно слухати того, хто говорить, дивитися в обличчя. При розмові не жестикулювати, не допускати грубого, зневажливого тону, говорити тихо, не привертати до себе уваги.
2. Навчання дітей розповідання (розвиток монологічного мовлення). Усне монологічне мовлення – складна мовотворча діяльність, якою діти починають оволодівати в дошкільному віці під впливом організованого навчання та на основі збагачення власного життєвого досвіду. Діти оволодівають монологом поступово. Залежно від вікових особливостей дітей спершу навчають розуміти розповідь вихователя, потім – розповідати самостійно: переказувати невеликі оповідання та казки, описати іграшку, предмет, картину. На кінець старшого дошкільного віку вимоги до розповіді дітей підвищують. Діти повинні дотримуватись чіткої композиції, логіки розвитку сюжету, правдиво зображувати діяльність у розповідях на реальні теми, давати оцінку життєвим явищам, фактам.
3. Розвиток словника. Людина починає розмовляти тоді, коли засвоїть певну кількість мовних одиниць. Одиницею мови є слово. Програма дитячого садка передбачає збільшення запасу слів дітей, уточнення, розширення їхніх значень, закріплення слів у пам’яті та вміння користуватись ними.  Збагачення словника здійснюється на основі ознайомлення з навколишнім світом і повинно відбуватися так, щоб діти засвоювали зв'язок між уявленнями, які склалися в них про об’єкти, дії, і відповідними  назвами як самого об’єкта, так і певних його ознак, властивостей.
4. Формування граматично правильної мови. Оволодіння граматичною будовою рідної мови відбувається в процесі мовної практики, мовного спілкування дитини з дорослими. На всіх заняттях і в процесі повсякденного життя вихователі повинні дбати про те, щоб діти засвоювали синтаксичну і морфологічну будову рідної мови: правильно вживали речення різних граматичних категорій, правильно використовували сполучники та сполучні слова в складносурядних та складнопідрядних реченнях, вживали та узгоджували слова основних лексичних категорій у відповідному відмінку, роді, числі та часі.
5. виховання звукової культури мови. Звукова культура мови включає правильну вимову всіх звуків та слів рідної мови, виразність мови та формування фонетичного слуху. Звуковою стороною мови діти повинні в основному оволодіти уже в молодшому віці, а на кінець дошкільного віку – чисто, правильно вимовляти всі звуки і слова рідної мови відповідно до норм фонетики та орфоепії. Необхідно вдосконалювати дикцію і виразність мови дітей, вчити правильно ставити наголоси, користуватися питальною та окличною інтонацією, регулювати силу голосу, дотримуватися рівномірного темпу мови. З метою якісної підготовки дітей до оволодіння грамотою програма накреслює завдання формування фонематичного слуху дітей, тобто здатності правильно сприймати всі звуки рідної мови, розрізняти та встановлювати наявність їх у словах.
6. Ознайомлення з художньою літературою і виховання любові до художнього читання і розповідання. Програма передбачає ознайомлення дітей з художньою літературою – народними казками, піснями, потічками, творами класиків тощо. Дітям слід прищеплювати любов до різних жанрів дитячої художньої літератури та фольклору, розвивати вміння слухати та розуміти художні твори, оцінювати вчинки героїв, висловлювати своє ставлення до них. Вони повинні навчитися запам’ятовувати і виразно читати вірші.
7. Навчання дітей елементів грамоти. У підготовчій групі                                                                                                                                                                                      мова стає предметом спеціального вивчення. Діти ознайомлюються з реченням, словом, складом, вивчають букви, оволодівають першими навичками читання та письма. Цю роботу треба поєднувати з розвитком всіх сторін мови дітей. Завдання та зміст роботи з розвитку мови викладені у «Програмі та методичних настановах виконання дітей у дошкільному закладі». Програмні завдання з розвитку мови чітко визначено для кожної вікової групи (від1 до 7 років); ці завдання поєднуються з програмою ознайомлення дітей з навколишнім життям, природою; для дітей дошкільного віку (від 3 до 7років) вони викладені у двох розділах. Починаючи з четвертого року життя художні твори для читання, розповіді та вивчення на пам'ять подаються поквартально. Завдання навчання дітей розмовної мови та розповіді для середньої групи визначаються по півріччях. З інших розділах матеріал дається на весь рік.   


Міні-підсумок: отже, методика розвитку мовлення має певні завдання, які поставленні для вивчення даного предмету та визначений зміст.









2.    Зв'язок методики розвитку мовлення з іншими науками.
Методика розвитку мови дітей дошкільного віку – це частина дошкільної педагогіки, що ґрунтується на загальних принципах і визначається завданнями виховання. Вона вивчає закономірності педагогічної діяльності, спрямованої на формування мови у дітей від народження до 7 років.
Методологічною основою методики розвитку мови є філософія, яка озброює її науковим, діалектичним методом пізнання, вчить бачити в явищах розвитку мови і мислення дію загальних законів діалектики. Ці закони знаходять своє конкретне виявлення в теорії про походження мови та єдність мови і мислення. Виникнення мови пов’язане з виникненням самої людини.
Отже, мова – це суспільне явище. Вона виникає і розвивається одночасно з народженням і розвитком суспільства, змінюється разом із зміною умов життя суспільства.
Кожна мова має словниковий склад, фонетику, граматичну будову. Найчутливішим до суспільного розвитку є словниковий склад. Створення нових знарядь праці, ознайомлення з новими предметами, рослинами, тваринами – все це спричинює виникнення нових слів, нових назв.
Слова складаються з певного комплексу звуків (фонем). Мовний звук – це основна матеріальна одиниця мови. Сучасна українська мова налічує 42 звуки. Фонетичний і граматичний лад розвиваються за своїми внутрішніми законами, від змін умов життя вони не залежать.
Мова – засіб спілкування, обміну думками між людьми. Це основна функція мови, без якої людина не змогла б існувати.
Мислення – це процес опосередкованого і узагальненого відображення в мозку людини предметів і явищ зовнішнього світу в їхніх істотних властивостях, зв’язках та відношеннях. Мислення відображає закони природи і суспільства, а мова виражає думки про ці закони, реалізує ці думки і робить доступними для інших людей.
Вирішальним фактором у розвитку мислення і мови дітей є виховання і навчання. Розвиток мови і мислення треба поєднувати. В ранньому дитинстві мислення виникає в зв’язку з тим, що діти оперують конкретними предметами. З розвитком мови вони оволодівають вищими формами мислення – понятійним, логічним. Розвиток мови і мислення дітей безпосередньо залежить від багатства чуттєвого досвіду. Починаючи з перед дошкільного віку дітей треба вчити спостерігати навколишнє життя, а пізніше – встановлювати зв’язки між спостережуваними предметами і явищами, аналізувати їх, порівнювати, робити умовиводи.
Існують певні принципи організації мовленнєвого спілкування з дітьми.
Гуманізація комунікативних настанов педагога передбачає повагу до дитини-співрозмовника, її особистості, інтересів, уподобань. Виявляється цей принцип у бажанні педагога зрозуміти дитину, у прагненні задовольнити її потреби та ставленні до дитячих проблем, запитань і пропозицій.
Задоволення потреб дітей у спілкуванні, розвиток мотивів спілкування з дорослими й однолітками. Цей принцип орієнтований на реалізацію особистісного підходу до дитини. Вихователь організовує своє спілкування так, щоб задовольнити потреби дитини у спілкуванні, сприяти формуванню інтересів, нових мотивів спілкування з дорослими й однолітками.
Приклад товариськості й рівноправності, конструктивна позиція у спілкуванні з дітьми. Успішна взаємодія з дітьми залежить від товариськості педагога.
Діалогічна орієнтація у спілкуванні і діалогічності мовлення педагога, добір оптантивних мовленнєвих форм передбачає рівноправність позицій педагога і дитини у спільному пошуку правильної відповіді, способу розв’язання комунікативної проблеми, навчання дітей відстоювати свої погляди, сумніватись у готових відповідях, формулювати проблемно-пошукові запитання. Цей принцип протистоїть монологічному спілкуванню педагога.
Дотримання професійної та мовленнєвої етики. Спілкування вихователя з дітьми здійснюється на професійних засадах. Він не повинен «ображатися на дітей», виявляти гнів, у будь-якій ситуації діяти за правилом «нічого не говорити з того, чого не можна було б залишити назавжди в душі дитини». Дотримання мовленнєвого етикету є невід’ємною складовою професійної етики. Це – ввічливість, тактовність, стриманість у різноманітних ситуаціях професійних взаємин з дітьми, а також вираження відповідними знаками уваги до дітей: доброзичливий тон, погляд, посмішка під час спілкування з дитиною.
Встановлення емоційної довіри і підтримка позитивної атмосфери спілкування визначаються віковими особливостями мовленнєвої взаємодії з дошкільниками.
Досягнення розвивального ефекту в процесі мовленнєвого спілкування з дітьми. Втілення цього принципу передбачає досягнення комунікативного успіху, позитивного педагогічного результату.
Врахування індивідуальних особливостей і ситуативного стану дитини у процесі мовленнєвої взаємодії. Перш ніж розпочати спілкування, педагог має з’ясувати психологічний стан дитини, її бажання спілкуватися у цей момент.
Вирішення завдань розвитку мовлення, діяльності мовленнєвого спілкування у процесі організації різних видів дитячої діяльності потребує від вихователя виконання мовленнєвих завдань, збагачення словника дітей словами, поняттями, що позначають типові дії, ситуації тощо.
Вплив власного стилю мовленнєвого спілкування вихователя на розвиток комунікативно-мовленнєвої сфери дітей. Контроль за якістю педагогічного мовлення. Уміння вихователя оперативно відстежувати свої комунікативно-навчальні дії з наступним їх коригуванням є важливою умовою мовленнєвого розвитку дітей. Педагогічна рефлексія сприяє розумінню того, що певні негаразди у мовленнєвому спілкуванні дітей можуть бути пов’язані з тим, як спілкується педагог, які мовленнєві помилки допускає.   

Міні-підсумок: методика розвитку мовлення тісно пов’язана з іншими науками, а найбільше з педагогікою та філософією.

Питання для осмислення матеріалу.
1.    Розкрийте завдання методики розвитку мовлення.
2.    З якими науками пов’язана методика розвитку мовлення?
3.    Що таке мова?
4.    Дайте визначення поняттю «мислення».




Затверджую:
                                                                                                         Заступник директора
                                                                                                          з навчально-виховної роботи
                                                                                                          ___________ Л.Л. Кухаренко
                                                                                                          «______» ________________

                                           Лекція

Тема: Особливості розвитку словника дітей дошкільного віку.
Мета: розкрити особливості розвитку словника дітей дошкільного віку; пояснити формування граматичної правильності мовлення дітей.
Розвивати вміння спілкуватися, мовлення, мислення.
Виховувати культуру мовлення у студентів.
Вид заняття: лекція
Обладнання: підручники, методичний матеріал.
Література: Богуш А. Мовленнєвий розвиток дітей. Вища школа – К.: 2004,
Богуш А.М, Гавриш Н.В. Дошкільна лінгводидактика – К: Вища школа, 2007.
Ресурси Інтернет
                      



















План
1.    Особливості розвитку словника дітей дошкільного віку.
2.    Форми мовного висловлювання, їх характеристика.


1.    Особливості розвитку словника дітей дошкільного віку.
Інтенсивний розвиток мови, швидке збагачення словника в дітей відбувається в процесі безпосереднього сприйняття ними навколишньої дійсності під час спілкування, взаємодії з дорослими та дітьми, із соціальним та природним середовищем.
У дошкільному віці словниковий склад у дітей збагачується тисячами слів.
Розвиток словника передбачає уточнення лексики, добір найточнішого для висловлення думки, використання синонімів, антонімів з метою увиразнення мови.
Розвиток словника дошкільника передбачає також очищення мови дітей від діалектної лексики, грубих слів.
Розрізняють активний та пасивний словник. До активного словникового складу входять слова, які дитина вживає у своїй рідній мові, пасивний – це слова, які вона розуміє, але не використовує. Багатство активного словника, лексики є ознакою культури мови, загальної культури людини. До активного словника дитини передусім входить побутова лексика, яка властива всім людям, а також слова на позначення обстановки, умов, у яких живе і виховується дитина. Перед тим як вводити в мову дитини слова для активного вжитку, необхідно сформувати в неї відповідні образи, уявлення. Дати їй певні знання. Дитина дістає свої перші конкретні уявлення про навколишню дійсність за допомогою органів чуттів. Відчуття і сприймання відіграють величезну роль у пізнанні світу та в практичному житті людини. Тільки на основі відчуттів і сприймань можливе ознайомлення з предметом, формування уявлень про нього і закріплення його в слові.
Розвиток словника, його збагачення і активізація будуть гармонійними, досконалими в тому разі, якщо виконуватиметься основна функція слова – точне, узагальнююче називання предметів, їхніх якостей, ознак, дій, кількості предметів, кількісних відношень.
Словник дітей однієї вікової групи може коливатися у межах сотень і навіть тисяч слів, тобто розрізняється словник багатий і бідний. Багатий словник – це такий, у якому велика кількість слів, якими користується дитина, відповідає багатству та різноманітності лексики, її якісному складу.
Розвивати словник дитини – означає систематично працювати над змістом спостережень, над зв’язком мови і мислення, над умінням розрізняти в явищі причини, наслідок і називати їх найбільш точними словами у правильній формі. Тому в дошкільному віці пізнання дитиною навколишнього світу, засвоєння нових слів ефективно відбувається в побуті, грі, на заняттях, у праці, коли до сприймання залучаються всі або більшість органів чуттів: зір, слух, дотик. Дитина в процесі діяльності, спостереження прагне не тільки подивитись на предмет, а й помацати його, понюхати, а то й скуштувати. Прагнення це закономірне, і вихователь, демонструючи предмет та об’єкти живої і неживої природи, крім зору, слуху залучає і руку дитини – важливий орган пізнання. З свого боку, розвинена мова, багатий активний словник суттєво змінюють життя і діяльність дитини; активізується мовне спілкування її з товаришами і дорослими. Користуючись попереднім досвідом, закріпленим в уявленнях, поняттях, словесних виразах, діти домовляються про спільну гру, працю, навчання, планують свої дії тощо.
Працюючи над розвитком словника, вводячи в ужиток нові слова, вихователеві слід керуватися такими принципами:
-         введення нових слів на основі чуттєвого досвіду дитини, активної пізнавальної діяльності;
-         комплексне розв’язання всіх завдань словникової роботи;
-         поєднання процесу розвитку словника і пізнавальної діяльності на заняттях.
Вихователь повинен систематично дбати про те, щоб діти усвідомлювали зв’язки між фактом дійсності і словом, яким позначено цей фат.
Збагачення словника дітей. Передбачається планомірне, систематичне розширення уявлень і понять дітей про нові предмети, явища та засвоєння їхніх назв. Засвоєння нових слів сприяє подальшому розвитку мислення. У дітей розвивається вміння аналізувати, розподіляти ціле на частини, виділяти ознаки предметів, узагальнювати. Збагачення словника передбачає також введення в мову дітей яскравих фразеологізмів сучасної мови та фольклору.
Уточнення та закріплення словника. Для того щоб створити у дошкільників потрібні мовні стереотипи, необхідне багаторазове повторення слів, закріплення їх. Повторення і закріплення особливо потребують складні за своїми граматичними властивостями слова, абстрактні терміни. Закріплення словника передбачає також навчання дітей правильно вимовляти слова. У процесі закріплення словника паралельно розв’язується і завдання уточнення змісту слів. Уточнення змісту відбувається протягом усього дошкільного віку. Повторення слів на занятті, уточнення та розширення змісту їх протягом року чи всього періоду виховання дітей  у дитячому садку створює міцні зв’язки між першою і другою сигнальними системами, забезпечує закріплення набутого словникового запасу.
Активізація словника передбачає систематичне, послідовне формування в дітей уміння дібрати найточніше слово, навички швидко відшукати в пам’яті потрібну форму. Всі завдання розв’язуються одночасно: діти здобувають нові знання, пізнають відповідні словесні позначення, уточнюють і закріплюють відомості, здобуті раніше, вправляються у вживанні слів.
Цілеспрямована словникова робота повинна охоплювати такий зміст: побутові предмети, побутові та суспільні явища, праця дорослих, засоби пересування та зв’язку, рідне місто тощо.
Програмою передбачено послідовне збагачення змісту життя і ускладнення діяльності дітей, у процесі якої вони відтворюють побутові дії, заняття, пов’язані з сучасними суспільними подіями, досягненнями народу.
Вся робота з розвитку мови повинна мати виховний характер: любов до батьків, до рідних, до Батьківщини.
Зміст словникової роботи від віку до віку ускладнюється в трьох напрямах:
1.                     розширення словника від групи до групи на основі ознайомлення дітей з новими предметами і явищами навколишньої діяльності;
2.                     словникова робота на основі поглиблення знань дітей про знайомі предмети і явища: введення нових слів, що позначають властивості, якості предметів;
3.                     розвиток словника в процесі конкретизації й узагальнення уявлень про предмети; введення нових слів, що позначають узагальнення, поняття.
Знання дітей, а також, й словник розвивається від простого до складного, від елементарних уявлень про предмети, що оточують їх, до абстрактних понять, відомостей про суспільні явища, які відбуваються в місті, в країні та за її межами.
Джерелами розвитку словника є безпосереднє сприймання навколишньої діяльності в процесі різноманітної діяльності дітей у суспільному житті, в роботі, під час прогулянок, у спілкуванні з дорослими; розповіді вихователя, батьків про суспільне життя, природу, працю людей; читання книжок, розглядання картин, перегляд діафільмів, діапозитивів, телевізійних передач.
Методи та прийоми словникової роботи. Добір методів та прийомів словникової роботи залежить від характеру дидактичних завдань на кожному конкретному занятті. Методи поділяють на дві великі групи: безпосередні (спостереження, екскурсії, екскурсії-огляди, розглядання предметів, розглядання картин і бесід за змістом їх, дидактичні ігри) та опосередковані (бесіда, художня література вірші, усна народна творчість).
До основних прийомів розвитку словника можна віднести показ, називання предметів, порівняння, пояснення, повторення, вправляння, запитання.
Обов’язковою умовою застосування кожного методу і прийому є розуміння дитиною змісту та значення слів, правильне співвідношення їх з об’єктами, явищами реального світу.
Спостереження. В ранньому віці дитина не помічає причинно-наслідкових зв’язків у природі, вона просто розглядає предмети навколишнього світу, відкриває в ньому нове, ставить безліч запитань. За своєю природою дитина – допитливий дослідник. Тому основним методом розширення словника дітей є спостереження. Спостереження – це планомірне, більш-менш тривале сприймання, яке дає можливість простежити хід будь-якого явища або ті зміни, що відбуваються в об’єктах сприймання. Спостереження – активна форма чуттєвого пізнання, що має на меті добір фактів, утворення найперших уявлень про навколишній світ, це складна психічна діяльність, в якій сприймання, мислення й мова об’єднуються в єдиний цілісний акт розумової роботи. Тематика спостережень об’єктів та явищ природи й соціального життя для кожної вікової групи визначається вимогами програми. До методики проведення спостережень входить і підготовка самого вихователя – чітке визначення ним програмового змісту і плану заняття, попередній огляд об’єкта спостереження; слід визначити запитання для дітей, зміст розповіді, конкретний словник для збагачення й активізації мовлення.
Крім спостережень в усіх вікових групах широко використовується розглядання предметів. Вихователь показує предмет, звертається до дітей із запитаннями, зі словами спонуками, щоб привернути до нього інтерес, стимулювати активність. У старшому дошкільному віці діти, розглядаючи предмети, спостерігаючи явища, навчаються встановлювати причинні зв’язки, роблять висновки. Поступовий розвиток здатності послідовно спостерігати забезпечить у подальшому засвоєння доступних дитячому розумінню закономірностей навколишнього життя та природи. Метод розглядання предметів широко застосовується під час праці, режимних процесів. Під час праці на городі розглядають лопату, граблі тощо.
Екскурсії. Із старшими дошкільниками можна провести такі екскурсії: по рідному місту, селу тощо. В екскурсії обов’язково поєднуються пізнавальні та виховні завдання. Треба заздалегідь визначити об’єкти для спостереження, забезпечити доставку дітей на місце. Слід намічати обмежену кількість об’єктів, в дорозі не перевантажувати дітей повідомленнями. Вихователь напередодні складає детальний план проведення екскурсії. Після екскурсії дітям показують картини, читають твори художньої літератури, проводять дидактичні ігри відповідно до теми екскурсії; через 3-4 дні проводять бесіди, діти розповідають, що бачили, про що довідались, вправляються у вживанні нових слів, виразів.
Різновидом екскурсії є екскурсії-огляди, «місцеві екскурсії», методика яких детально розроблена. Екскурсії-огляди проводяться в межах дитячого садка в усіх вікових групах: тематика їх поступово ускладнюється від групи до групи. Для молодших пропонуються такі теми: огляд групової кімнати, умивальної і роздягальної кімнат, їдальні, спальні, садиби дитсадка. Для середньої групи: огляд куточка книги, куточка природи, місця для збереження посуду. Для старшої групи: огляд теплового устаткування в дитячому садку, кабінету завідуючої, піаніно, радіо. Для проведення екскурсій-оглядів дитячу групу доцільно поділити на дві підгрупи. Дидактичні вимоги до цього виду екскурсій такі ж самі: застосовуються прийоми показу, називання, пояснення, запитання, порівняння, пригадування, жвавої бесіди.
Розглядання картин. Показ картин і роз’яснення змісту їх із введення нових слів використовується в усіх вікових групах. У картині дитина сприймає не реальний предмет, який діє на органи чуттів, а його зображення, тобто сприймає його опосередковано. Тут також велике значення має метод порівняння.
Розглядання картин з метою розширення та активізації словника, можна використати такі види занять:
-         називання предметів, їхніх частин, дій і стану, якостей та ознак;
-         описування: описати якості, ознаки й стан предметів;
-         порівняння двох і більше предметів за кольором, формою, розміром, матеріалом, призначенням;
-         опис картини: встановити пору року, місце, час зображеного на картині;
-         хто більше побачить? Цей прийом посилює увагу, активізує пам'ять, мову;
-         систематизація картин за темами: тварини, птахи, квіти, овочі, меблі, одяг, посуд.
Словникова робота проводиться на спеціальних заняттях з розгляданням картин, в індивідуальному спілкуванні з дітьми вранці, на прогулянці. Але здебільшого це завдання розв’язується паралельно з іншими з розвитку мови під час бесід та розповідей за картиною. Заняття з картиною посідає одне з провідних місць у методиці розвитку мови дошкільників.

          Міні-підсумок: розвиток словника дітей має свої особливості, методи, прийоми та засоби, які сприяють цьому розвитку.


2.    Форми мовного висловлювання, їх характеристика.
Форми мовного висловлювання поділяються на діалогічні та монологічні.
У лінгвістиці існують терміни, пов'язані із взаємодією, стосунками людей між собою за допомогою мовлення — спілкування або комунікація, мовлення. Якщо спілкування як контакт між людьми, що забезпечує соціальну перцепцію, інтерактивний, інформаційний, афективно-оцінний обмін, може відбуватися на вербальному та невербальному рівнях, то, застосовуючи термін «діалогічне мовлення», ми, насамперед, маємо на увазі певну форму мовлення. Оскільки розвитку комунікативної діяльності в дошкільному віці присвячено окремий розділ підручника, зупинимося на організації навчання дітей діалогічному мовленню на різних етапах дошкільного дитинства.
Як уже зазначали, діалог — це форма мовної комунікації, учасники якої обмінюються репліками-висловлюваннями, по суті, є чергуванням слухання та промовляння здебільшого невеличких, неповних речень простої будови, якими обмінюються співрозмовники. Враховуючи, що діалогічне мовлення оточує дитину з перших хвилин життя і визнаючи його значення в розвитку особистості, педагоги й батьки прагнуть до формування діамонологічної компетентності. Базовий компонент дошкільної освіти так визначає зміст діалогічної компетенції: «Дитина вільно, невимушено вступає в розмову з дітьми, дорослими (як знайомими, так і незнайомими), підтримує запропонований діалог відповідно до теми, не втручається в розмову інших. Будує запропонований діалог відповідно до ситуації, відповідає на запитання, звернені до дитини, за змістом картини, художніх творів. Виконує словесні доручення, звітує про їх виконання». Отже, завданнями розвитку діалогічного мовлення в програмі А.М.Богуиі «Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку» передбачається:
а) учити дітей відповідати на запитання та звертатися до інших із
запитаннями;
б) підтримувати розмову; продовжувати її відповідно до ситуації
спілкування;
в) виявляти ініціативу в розмові з дорослими та дітьми;
г) будувати діалог на запропоновану тему.
До основних форм діалогічного мовлення, яких навчають дошкільників, належать розмова, бесіда та полілог. Ключовим методом формування діалогічного мовлення в повсякденному спілкуванні й водночас універсальною формою мовленнєвого спілкування є розмова вихователя з дітьми (непідготовл2ний, імпровізований діалог). Розмова відрізняється від говоріння, промовляння певної інформації, адже передбачає активну участь дітей у ній на правах співрозмовників. Вихователь упродовж дня постійно спілкується, організує розмову з дітьми з будь-якого приводу.

Міні-підсумок: до форм мовного висловлювання належать діалог та монолог. Діалог — це форма мовної комунікації, учасники якої обмінюються репліками-висловлюваннями.

Питання для осмислення матеріалу
1.    Розкрийте особливості розвитку словникової роботи дітей.
2.    Які існують словники?
3.    Назвіть форми мовного висловлювання.
4.    Що таке діалог?