Методи опосередкованого ознайомлення дітей з навколишнім життям і словникової роботи

                                           Лекція

Тема: Методи опосередкованого ознайомлення дітей з навколишнім життям і словникової роботи

Мета: ознайомити з методами опосередкованого ознайомлення дітей з навколишнім життям і словникової роботи; пояснити прийоми керівництва розглядання дидактичних картин і творів живопис.

Розвивати психічні процеси.

Виховувати цікавість до предмету.

Вид заняття: лекція.

Обладнання: тематичні слайди

Література: Богуш А., Мовленнєвий розвиток дітей. Вища школа – К.: 2004.

Ресурси Інтернет

План

1.    Методи опосередкованого ознайомлення дітей з навколишнім життям і словникової роботи.

2.    Прийоми керівництва розгляданням дидактичних картин  і творів живопис.

1.    Методи опосередкованого ознайомлення дітей з навколишнім життям і словникової роботи.

Методи навчання – це способи спільної діяльності вихователя і дітей, спрямовані на розв’язання завдань розвитку мовлення. Щоб розібратися в численних методах і прийомах навчання, правильно оцінити, з’ясувати її характер і сутність, використовують наукову класифікацію. Класифікують методи навчання за такими ознаками: за характером керівництва розумовою діяльністю учнів ( пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний, частково-пошуковий, дослідницький); за джерелом знань ( наочні, словесні, практичні); за напрямом діяльності ( практичні, практико-теоретичні, теоретичні).

Значне місце в роботі з розвитку мовлення дітей відведено наочним методам: спостереження, екскурсії, екскурсії-огляди, розглядання предметів, картин і картинок, перегляд діафільмів, кінофільмів, телепередач, дидактичні ігри з наочністю.

Словесні методи. Значення цієї групи методів полягає в тому, що вони дають можливість поєднувати розширення та закріплення знань дітей про навколишній світ і формувати їхні мовленнєві вміння і навички. До словесних методів належить: читання, розповідання художніх творів, заучування віршів, бесіди, розповіді дітей, переказ.

Ефективним і доступним методом  є розповідь вихователя. Його мета – сформувати яскраві й точні уявлення про події чи явища. Прозорість і простота опису об’єкта чи викладу події, лаконічність розповіді, яскравість образів, близькість досвіду вихователя інтересам дітей – необхідні умови успішного сприймання дітьми змісту розповіді. За допомогою інтонаційної та художньої виразності, активізуючих прийомів вихователь домагається повнішого засвоєння дітьми змісту, збудження інтересу до нього, що викликає бажання обмінятися враженнями.

Розповіді дітей спрямовані на вдосконалення розумової діяльності, глибшого усвідомлення знань і формування мовленнєвих умінь. У навчанні дошкільників розповіді різного характеру використовують: переказ, опис, сюжетну розповідь з досвіду, творчу розповідь, розповідь – міркування, розповідь – пояснення. Відображення у мовленні раніше сформованих уявлень і знань сприяє їх уточненню і закріпленню.

Читання художніх творів розширює збагачує знання дітей, формує здібності до сприймання розуміння художньої літератури, відтворення словесного образу, розуміння основних взаємозв’язків, здатність розуміти образність творів, викликати емоційну активність.

Бесіду поділяють на вступні, супроводжувальні та підсумкові. Вступні бесіди вихователь проводить тоді, коли знайомить дітей з певної мети, уточнює їх, активізує і на основі цього ставить дітьми пізнавальні й практичні завдання, викликає до них інтерес. Супроводжувальна бесіда використовується під час спостережень, екскурсій, розглядання картин.

Підсумкова або узагальнювальна бесіда проводиться з метою систематизації знань, їх подальшого поглиблення й усвідомлення. За допомогою спеціально підібраних запитань вихователь активізує пізнавальну діяльність, виправляє і розвиває думку, доповнює знання, вчить простих міркувань. Правильно побудована бесіда спонукає дітей активно ставити запитання і намагатися знайти на них відповіді.

Практичні методи.  Мета цих методів – навчити дітей на практиці використовувати отримані знання, допомогти набути й удосконалити мовленнєві вміння і навички. До практичних методів належать словесні дидактичні вправи, ігрові методи, елементарні досліди й моделювання.

Вправи – це багаторазове повторення дітьми розумових і практичних дій. За характером вони можуть бути: імітаційні ( просте повторення складового слова для його запам’ятовування чи звука для оволодіння добір узагальнювальних слів до групи прикметників чи іменників, добір, протилежного за значенням слова тощо), творчі ( використання засвоєних способів у нових умовах, наприклад, самостійна постановка запитань у бесіди).

У дошкільному закладі практичні методи нерідко мають ігровий характер. До них належать дидактичні ігри, наочні ігри – заняття, ігри – інсценівки. Одним із компонентів ігрового методу є уявлювана ігрова ситуація ( за наявності сюжету, ролей , ігрових і операційних дій).

Одним із різновидів ігрового методу є автодидактична гра, в якій усі дії можна регулювати ігровими завданнями й ігровими правилами. Автодидактична гра використовується з метою закріплення, уточнення, систематизації наявних уже знань.

Міні-підсумок: існують певні методи опосередкованого ознайомлення дітей з навколишнім життям і словникової роботи. Вони поділяються на словесні та практичні.

2.    Прийоми керівництва розгляданням дидактичних картин  і творів живопис.

Прийом – це елемент, складова частина методу. Кожен метод має кілька прийомів. У методиці розвитку мовлення і в дошкільний педагогіці прийоми класифікують залежно від місця в них наочності й емоційності. Вони поділяються на наочні, словесні та ігрові.

Найважливішими є словесні прийоми: мовленнєвий зразок, запитання, пояснення, вказівка, оцінювання дитячого мовлення.

Мовленнєвий зразок – правильна, спеціальна підготовлена мовленнєва діяльність вихователя, яку повинні наслідувати діти. Незалежно від форми у вигляді слова, речення, зв’язного висловлювання зразок має бути доступним дітям. Особливо це стосується зразка зв’язної розповіді в мовленнєвій діяльності дітей. Під час одного заняття за можливістю його використовують кілька разів.

Запитання – словесне звертання, що вимагає відповіді, передбачає використання наявних знань. Під час навчання розповіді запитання використовують у вигляді плану. Вони мають бути простими, зрозумілими дітям. Чітке формулювання пунктів плану, логічний взаємо – зв’язок запитань, опертя на чуттєвий досвід забезпечують послідовність і логічність викладу дітьми своїх думок.

Пояснення широко використовується у процесі спостережень, розглядань картин, предметів, причинові залежності предметів і явищ. У бесіді вихователь послуговується пояснення для узагальнення, аналізу тих фактів, які відомі дітям; на узагальнення, на заняттях з розвитку зв’язного мовлення – для пояснення тих вимог, які ставляться до мовлення  дітей. Пояснення дітям змісту і послідовності навчальних дій називаються вказівками.

Оцінювання мовлення дітей є також важливим прийомом навчання. Це розгорнуте мотивоване судження про засвоєння дитиною знань, якість виконання завдань, мовленнєве вміння і навички.

Наочні прийоми – це показ картинки, іграшки, предмета, руху або дії, артикуляції звуків. Показ супроводжується словесними прийомами: пояснення, вказівкою, запитанням.

Для успішного розвитку мовлення дітей дошкільного віку в дитячих установах потрібно створити відповідні умови, а саме гігієнічні, що забезпечують охорону органів зору, слуху; правильне мовлення навколишніх людей; змістовність дитячого життя; забезпечення мовленнєвої практики; наявність посібників із розвитку мовлення.

Характерною особливістю розвитку мовлення дітей є зв'язок слова з образом. Безпосереднє сприймання предметів і явищ – основа для свідомого засвоєння слів. Тому в дошкільному закладі мають бути наочні посібники, що допоможуть здійсненню завдань із розвитку мовлення дітей. Вони поділяються на кілька груп:

Перша група  - методичні посібники ( друковані й рукописні). Методична література, розроблені конспекти занять, проведення літературних ранків, вікторин , записи дитячого мовлення повинні бути впорядковані за темами. У куточку технічних засобів крім діафільмів, кінофільмів, фонохрестоматій, мають знаходитися впорядковані діатези;

Друга група – наочні навчальні посібники для дітей: натуральні( реальні предмети) і зображувальні ( іграшки, картинки, фотографії, платівки). Особливий різновид наочності – дидактичний матеріал для навчання грамоти, настільні дидактичні ігри;

Третя група – дитяча художня література;

Четверта група – різні види театрів.     

Міні-підсумок: Прийом – це елемент, складова частина методу. Кожен метод має кілька прийомів. Найважливішими є словесні прийоми.

Питання для осмислення матеріалу.

1.    Дайте визначення поняттю «метод навчання»

2.    Які існують методи опосередкованого ознайомлення дітей з навколишнім життям і словникової роботи.

3.    Що таке прийом?

4.    Які прийоми ви знаєте?

5.    Який прийом є найважливіший?